Внесок вікінгів та варегів у формування Феодальної держави в Давній Русі

Внесок вікінгів та варегів у формування російської середньовічної держави:

Варяги були торговцями або завойовниками вікінгів та скандинавського походження, вихідці з регіону Балтійського моря, які займали значні ділянки землі на західноросійських рівнинах, особливо в сучасних регіонах Білорусі та України, і які сприяли формуванню основ Середньовічної держави Давньої Русі. Вони дали початок династіям Рюриковичів і Романових, які панували в Росії протягом багатьох століть.

Головною турботою вікінгів та вереганів було створення торгових шляхів та проходження шляху з Балтійського моря до багатих районів півдня України, де знаходились колонії великої Візантійської імперії, а також багатих арабських халіфів. Вони займалися торгівлею та піратством, як це було у них у крові, так і в їх культурі, традиціях народів вікінгів, страшних воїнів та скандинавських мореплавців середньовіччя.

Щоб досягти своїх цілей, варігоси розпочали з окупації району Новогордія, на півночі Росії, на узбережжі Балтійського моря, де вони заснували місто Новогордія Магна. Потім вони спускались по західноруських рівнинах, поки не дійшли до долин Волги та Дніпра. Використання вікінгами кораблів з малою осадкою сприяло просуванню річок у цьому регіоні. Їх добре сприйняли корінні слов’яни півночі Росії, оскільки їм були потрібні войовничі воїни для наведення порядку в регіоні.

 Згодом вони прагнули домінувати на старих торгових шляхах, що з'єднували кілька міст на узбережжі Балтійського моря в Скандинавії з грецькими колоніями Чорного та Каспійського морів. Тож, самі того не знаючи, вони зв’язали два різні світи, пов’язуючи Середньовічну Європу з розвиненими комерційними містами великої Візантійської імперії та багатими арабськими халіфами. Вони прийшли контролювати дороги та річки, що прямували на південь. Поступово Верегани створювали важливі королівства, куди б вони не йшли, такі як знамените Квіївське князівство та Волинське князівство, впроваджуючи свою культуру та спосіб життя в усьому регіоні, де вони домінували.

 

Першим королем цих князівств був Родріго Рюрик, вікінг, відповідальний за створення знаменитої династії Рюриковичів, яка керувала цими землями в Росії з 862 року після Христа до 1605 року, коли її замінила династія Романових династія, яка також мала споріднені зв’язки з колишніми верегейськими торговцями. Династія Романових керувала Росією до 1917 р., Коли вона була повалена більшовицькою соціалістичною революцією, яка прагнула модернізувати країну.

Сином Рюрика був Олег де Ків, який продовжив справу свого батька і допоміг створити Середньовічну державу в Давній Русі, яка проіснувала практично до кінця XIX століття! Наприкінці XIX століття великі міста Росії вже мали сучасне життя, але сільські села все ще були предметом середньовічного панування, яке здійснювали колишні дворяни та великі землевласники. Історія цього древнього регіону України дуже багата і містить дуже цікаві епізоди!

 

Завдяки інтенсивній торгівлі, яку здійснювали вареги з чорноморськими колоніями, а також завдяки ряду воєн за територіальні завоювання, Князівство Квієве багато розвинулось і породило могутнє Королівське королівство, яке охоплювало також інші князівства і породжувало до "Росії викрадачів".

Королівству Королівства вдалося охопити великі ділянки землі, починаючи від узбережжя Балтійського моря і до берегів Чорного моря, де були колишні колонії, засновані греками.

Варігани династії Рюриковичів, Королівства викрадачів, провели так звані російсько-візантійські війни проти Візантійської імперії та міста Константинополя. Це призвело до деяких договорів, які дали їм важливі комерційні переваги.

Місто Константинополь було дуже важко завоювати, оскільки візантійці мали знання про виготовлення та використання так званого "грецького вогню", який був видом палива, яке можна було кидати на ворогів через своєрідний сифон ( тип вогнемета).

Візантійський флот був дуже шанований завдяки використанню грецького вогню проти ворожих кораблів! Ніхто точно не знає, як був створений грецький вогонь, військова таємниця, але деякі вчені вважають, що він виготовлявся з різних змішаних запальних речовин, таких як бітум, соснова смола, нафта, олія, оливкова олія тощо. Насправді грецька пожежа була певним видом «запального бензину»!

Російська легенда говорить, що святий Андрій проплив через Чорне море і перебував у грецькій колонії Кверсонесо Тауріка на Кримському півострові, де проповідував кілька людей. Друга частина цієї легенди говорить про те, що Санто-Андре вирішив піднятися по Дніпру до регіону, де буде збудовано місто Квіє. У цьому регіоні він підняв би хрест на пагорбі і зробив би пророцтво: що на слов’янських землях буде батьківщина християнства!

Правда це чи ні, справа в тому, що святий Андрій, який був старшим братом святого Петра, подорожував до Греції, де створив сильну християнську громаду, недалеко від грецького міста Патри. У Патрах він все-таки розлучився з адміністраторами цього міста і був засуджений померти розп'ятим на хресті у формі "Х" у 60-му році після Христа. На горі, на якій був Святий Андрій, у сучасному Києві є прекрасна церква, яка називається Церквою Святого Андрія.

Після смерті святого Андрія останки імператора Костянтина були передані до Константинополя. Однак частина його мощей була вивезена до Риму, де зберігалася в соборі Амальфі.

Зараз Україна є дуже релігійною країною, але, враховуючи воїнський характер людей вікінгів, лише така релігія, як християнство, яка проповідувала мир і доброзичливість, могла б надати трохи більше спокою в цьому неспокійному регіоні Росії. , протягом цієї фази середньовіччя.

Ще однією дуже християнською особою була королева Ольга Прекраса з Королівства королівства, яка була нащадком князя Рюрика. Ольга була дуже хорошою, щедрою та добродійною жінкою. З цієї причини він був освячений пізніше і отримав назву Санта-Ольга.

Син Ольги, Святослав I, не пішов по його стопах і вважав за краще продовжувати поклонятися древнім богам Вереганам, завезеним із регіону Скандинавії, таким як Перун (Перуну), бог грози та бурі, більш відомий сьогодні як Тор! Він не дуже любив залишатися при Дворі, вважаючи за краще їздити на завоювання в інші регіони Європи.

Онуком Санти Ольги був Володимир I, якого звали "Великим". Він був сином Святослава від раба на ім’я Малуша. Вона жила в печері, але її повезли до двору Королівського королівства, щоб пророкувати. Саме при дворі Малуша познайомився з царем Святославом, з яким у нього був роман, в результаті якого народився Володимир.

Володимир, мерзотник київського царя з невільницею Малушею, виїхав жити до Скандинавії, де сформував військо. Потім він повернувся на південь, де йому вдалося завоювати Королівство Королева.

Спочатку, як і батько, Володимир також почав поклонятися старим скандинавським божествам. Потім він вирішив піти далі на південь, щоб вторгнутися до грецьких колоній, таких як колонія Кверсонесо, того самого місця, де також був Санто Андре, здійснюючи євангелізацію населення. Херсонес знаходився на півдні Кримського півострова, і сьогодні він відомий під назвою Севастополь. У Кверсонесо Володимир зазнав впливу візантійської культури, а також православного християнства, прийнятого в Константинополі.

Володимир мав бажання одружитися з Анною Порфироген, сестрою імператора Василя II, Константинополя. Базіліо отримав прізвисько Булгароктоно, що означає "вбивця болгар".

Василь II сказав, що він подаватиме руку сестрі, доки Володимир прийме християнство як релігію! Базиліо також попросив його запровадити православне християнство на землях регіону Квієва.

Володимир знав, що Базиліо хоче укласти союз із і без того могутнім Королівством Королева. Спочатку йому не сподобалася ідея відмови від своїх скандинавських богів, але згодом він зрозумів, що вариги та слов'янські народи повинні бути катехізовані. Тож він вирішив погодитися з ідеєю охреститись і закінчити своє життя повстанським воїном-вікінгом.

Володимир I охрестився в 988 році після Христа, коли він також одружився з принцесою Анною. Фактично цей шлюб являв собою угоду про союз Константинополя з династією Рюриковичів та Королівством Королева.

Це дозволило імператору Базиліо II отримати допомогу сильних сил армії Варегу, щоб гарантувати безпеку свого міста. Базіліо навіть мав особисту гвардію, сформовану воїнами вікінгів, під назвою "Гарда Варегу".

Володимир повернувся до Ківєва, де розпочав свою роботу з євангелізації варичан, слов'ян та інших мешканців російських рівнин Ківєва. Він відповідав за входження православного християнства в Росію.

У Володимира було кілька дружин і загалом 12 дітей! Але потроху він залишив своє старе життя вікінгів і пристосувався до християнської філософії. Пізніше Володимир, як і його бабуся Ольга, був канонізований православною церквою і був названий святим Володимиром. На місці його хрещення, в Севастополі, Крим, сьогодні стоїть церква Святого Володимира.

Захоплення Кверсонесо силами Королівства Королівства дозволило слов'янам та нащадкам древніх веганів мати вільний і остаточний прохід до Чорного моря та колоній Візантійської імперії, гарантуючи тим самим доступ до продуктів та багатств вигідної торгівлі з Близький Схід.

Володимир I залишався королем Росії де Кієв до серпня 1015 року, коли він не помер. У процесі престолонаслідування один із його синів, Ярослав (Ярослав), вирішив виділитися і вступив на престол у 1019 році під ім'ям Ярослава I, відомого як "Мудрий".

Під час правління Ярослава I, яке тривало до 1054 р., Росія де Ків досягла вершини свого культурного зростання та військової могутності. Ярослав створив перший Звід східнослов'янських законів, який отримав назву "Руська правда". Звід законів був поширений серед населення королівства і являв собою першу спробу встановити правовий порядок у слов'янському суспільстві Росії де Ківєв.

Ярослав (або Ярослав) одружився в 1019 році з дочкою шведського короля Олаво, якого звали Інгегерда і прозвали в Квієві як "Ірен".

Таким чином, Королівство королів закріпило своє панування над усіма внутрішніми районами сучасної Західної Росії. Пізніше Інгегерда також була освячена і стала відомою під ім'ям Санта-Ана.

Протягом ХІІ століття вареги, нащадки завойовників вікінгів, були християнізовані та асимільовані різноманітними слов’янськими народами того великого регіону Росії. Незважаючи на те, що в середньовіччі це був період рабства, це було століття, коли люди могли насолоджуватися відносним спокоєм, не маючи багато боротьби, особливо в сільській місцевості, де життя йшло мирним і бурхливим шляхом.

Час від часу Королівське королівство зазнавало нападів з боку східних народів, але нічого не можна було порівняти зі страшними вторгненнями татар і монголів, що мали місце на початку 13 століття, коли Королівське королівство вже починало свій політичний занепад -військовий. Наприкінці 12 століття Руські князівства почали зазнавати перших нападів племен зі сходу, зсередини Азії, як татари.

У свою чергу на татар вже тиснули досвідчені монгольські воїни, які, сідаючи на своїх маленьких коней, озброївшись своїми знаменитими вигнутими луками, поширювали жах і жорстоко ставилися куди завгодно. З іншого боку, важке озброєння, що застосовувалося древніми варикозними хворобами, таке як бойова сокира, все ще використовувалося російськими силами Квієва. На полі бою фізична сила вже не була потрібна, і нова військова тактика, що змішувала швидкість і спритність, стала виявлятися все більш помітною. Тактика нападу та виведення зі східних партизанів стала широко застосовуватися для розгрому "важких" армій без мобільності.

 

Таким чином, на початку 13 століття, в 1223 році, відбулася велика битва на березі річки Калки, де сили російських князівств Квієві були розгромлені імпровізованими ордами воїнів, що йшли зі сходу.

Ця поразка засвідчила крихкість застарілої військової сили Вареги та слов’ян. Татари були більш рухливими і могли вражати своїх ворогів стрілами, вистріленими здалеку! Це послужило стимулом для хана Батия, онука Чингісхана, зібрати і навчити велику армію, сформовану приблизно 25000 лицарських лучників, для вторгнення в Європу в 1236 році.

У лютому 1238 р. Полчища монгольських воїнів під командуванням генерала Субутая (або Субедея) взяли в облогу місто Володимир, сусіднє з Квієвою областю. Це засвідчило, що захоплення колись могутнього Королівства викрадачів було лише питанням часу!

Монголи взяли та спалили багато міст на Русі, вбивши багато людей. Вони прийшли з простою, але ефективною тактикою бою, і потроху перемагали в битвах і відбирали міста Росії у Квієва.

Битви були жахливими і тривали до 1242 р. З перемогою монгольської окупаційної армії.

У результаті князівства Русі повинні були щорічно платити податки монголам і віддавати данину пошани «Золотої Орді», створеній ханом Батієм. Монголи воліли організувати свою столицю в Москві, а Квієв був оточений, вторгся і розграбований!

Багато військ, що вторглися, були ісламістами і прийняли культ Аллаха і пророка Мухаммеда! Його священною книгою був Коран. Але вони не змусили домінуюче населення слідувати ісламу, дозволивши продовжувати свої звичаї та релігію.

Древні князівства продовжували існувати, але в деяких з них політичне керівництво було замінено військовими, призначеними Золотою Ордою, військовою організацією, створеною Батійським ханом, який мав керівництво в Москві.

Останніми двома князівствами, що капітулювали, були Новогардія та Пескова, які вважали за краще не воювати, враховуючи тактичну та воєнну перевагу ворога. Монголи також вторглися на Кримський півострів, Угорщину та Польщу. Його правління над Європою тривало до 1480 року.

Монголи створили щорічну систему збору податків для переважаючого населення.

Інспектори та представники уряду подорожували селами для збору та направлення до централізованого уряду в місті Москва, де були представники Золотої Орди, незважаючи на те, що центральне командування та керівництво Орди знаходилось у Китаї.

В наш час татари та нащадки давніх монголів все ще живуть у деяких регіонах Казахстану та Узбекистану, але також відбулося певне змішування рас, факт, який породив сучасний народ Росії.

Таким чином, великий вплив, який колишні торговці вікінгами та варіканами мали на великий російський регіон Ківє, закінчився сумно.

Що стосується Візантійської імперії, то вона слабшала і, нарешті, впала проти османських турків у 1453 році, поклавши край Середньовіччю в Європі і передвіщаючи початок Нового часу та періоду гуманістичного періоду Відродження!

  Стаття написана Нортоном Корнєсуком (Norton Kornijesuk, ramo da Família Korneychuk do Brasil).

A contribuição dos varegues para a formação do Estado Feudal na antiga Rússia

A contribuição dos Varegues na formação do Estado Medieval Russo:

Os varegues eram comerciantes, ou conquistadores, de descendência viking e escandinava, vindos da região do Mar Báltico, e que ocuparam grandes porções de terras nas planícies da Rússia Ocidental, particularmente nas regiões atuais da Bielorrússia e da Ucrânia, e que contribuíram para a formação das bases do Estado Medieval da antiga Rússia. Eles deram origem às dinastias Rurik e Romanov, que governou a Rússia por muitos séculos.

A preocupação maior dos vikings e veregues era criar rotas comerciais e abrir caminho, desde o Mar Báltico, até as ricas regiões do sul da Ucrânia, onde estavam as colônias do grande Império Bizantino e também os ricos Califados Árabes. Eles desenvolviam atividades de comercio e pirataria, pois tinham no sangue, e na sua cultura, as tradições dos povos vikings, terríveis guerreiros e navegadores escandinavos da Idade Média.

Para atingir os seus objetivos, os varegues começaram ocupando a região de Novogardia, no norte da Rússia, no litoral do Mar Báltico, onde fundaram a cidade de Novogardia Magna. Depois, foram descendo pelas planícies da Rússia Ocidental até alcançarem os vales dos rios Volga e Dnieper. O uso de navios de baixo calado, dos vikings, facilitou o avanço pelos rios desta região. Eles foram bem recebidos pelos nativos eslavos do norte da Rússia, pois eles precisavam de guerreiros combativos para impor ordem na região.

Posteriormente, eles procuraram dominar as antigas rotas comerciais que ligavam várias cidades do litoral do Mar Báltico, na Escandinávia, com as colônias gregas do Mar Negro e do Mar Cáspio. Assim, sem saber, eles fizeram a ligação de dois mundos diferentes, ligando a Europa Medieval com as desenvolvidas cidades comerciais do grande Império Bizantino e dos ricos Califados Árabes. Eles passaram a controlar as estradas e os rios que se dirigiam para o sul. Aos poucos, os veregues foram criando importantes reinos por onde passavam, como os famosos Principado de Quieve e o Principado de Volínia, e introduzindo a sua cultura e modo de vida por toda aquela região que foram dominando.

O primeiro rei destes principados foi Rodrigo Rurik, um veregue viking responsável pela criação da famosa Dinastia Rurik, que governou estas terras da Rússia desde o ano de 862 depois de Cristo, até o ano de 1605, quando foi substituída pela Dinastia dos Romanov, uma dinastia que também tinha laços de parentesco com os antigos comerciantes veregues. A Dinastia Romanov governou a Rússia até 1917, quando foi deposta pela Revolução Socialista Bolchevista, que procurou modernizar o país.

O filho de Rurik foi Olegue de Quieve, o qual continuou o trabalho de seu pai e ajudou a implantar um Estado Medieval na antiga Russia, que durou praticamente até o final do Século XIX! No final do século XIX as grandes cidades da Rússia já tinham uma vida moderna, mas, as aldeias do campo ainda estavam submetidas a um tipo de dominação medieval, exercida pelos antigos nobres e grandes proprietários de terras. A história desta antiga região da Ucrânia é muito rica e contém episódios bastante interessantes!

Graças a um intenso comércio feito pelos veregues com as colônias do Mar Negro, e também graças a algumas guerras para conquistas territoriais, o Principado de Quieve se desenvolveu muito, e deu origem ao poderoso Reino de Quieve, que englobou também outros principados e deu origem à "Rússia de Quieve".

O Reino de Quieve conseguiu englobar grandes extensões de terras, que iam desde o litoral do Mar Báltico até as margens do Mar Negro, onde ficavam as antigas colônias fundadas pelos gregos.

Os varegues da Dinastia Rurik, do Reino de Quieve, fizeram as chamadas Guerras Russo-Bizantinas, contra o Império Bizantino e a cidade de Constantinopla. Isto resultou em alguns tratados que lhes deu vantagens comerciais importantes.

A cidade de Constantinopla era muito difícil de ser conquistada, porque os bizantinos detinham o conhecimento da fabricação e utilização do chamado “Fogo Grego”, que era uma espécie de combustível que podia ser jogado nos inimigos, através de uma espécie de sifão, (um tipo de lança-chamas).

A Marinha Bizantina era muito respeitada, por causa do uso do Fogo Grego contra os navios inimigos! Ninguém sabe ao certo como era fabricado o Fogo Grego, um segredo militar, mas, alguns estudiosos acham que ele era feito de várias substâncias incendiárias misturadas, tais como, betume, resina de pinheiro, nafta, óleo, azeite, etc. Na verdade, o Fogo Grego era um certo tipo de “gasolina incendiária”!

Uma lenda russa diz que Santo André navegou pelo Mar Negro e esteve na colônia grega de Quersoneso Taurica, na Península da Criméia, onde evangelizou diversas pessoas. Uma segunda parte desta lenda diz que Santo André resolveu subir o Rio Dnieper, até a região onde seria construída a cidade de Quieve. Nesta região, ele teria erguido uma cruz, numa colina, e feito uma profecia: a de que ali seria o berço do cristianismo em terras eslavas!

Verdade ou não, o fato é que Santo André, que era o irmão mais velho de São Pedro, viajou para a Grécia, onde formou uma forte comunidade cristã, perto da cidade grega de Patras. Em Patras ele ainda se desentendeu com os administradores daquela cidade, e foi condenado a morrer crucificado, numa cruz em forma de “X”, no ano de 60 depois de Cristo. Existe uma bonita igreja, na montanha em que Santo André esteve, na atual Kiev, chamada Igreja de Santo André.

Depois da morte de Santo André, o Imperador Constantino mandou transladar os seus restos mortais para Constantinopla. Mas, algumas das suas relíquias foram levadas para Roma, onde ficaram guardadas na Catedral de Amalfi.

A Ucrânia é hoje um país muito religioso, mas, considerando-se a índole guerreira do povo viking, somente uma religião como o cristianismo, que pregava a paz e a benevolência, é que poderia colocar um pouco mais de tranquilidade naquela conturbada região da Rússia, durante esta fase da Idade Média.

Uma outra pessoa muito cristã foi a Rainha Olga Prekrasa, do Reino de Quieve, que era descendente do Príncipe Rurik. Olga era uma mulher muito boa, generosa e caridosa. Por isso, foi santificada mais tarde, e passou a ser conhecida como Santa Olga.

O filho de Olga, Sviatoslav I, não seguiu os seus passos, e preferiu ficar cultuando os antigos deuses dos veregues, importados da região da Escandinávia, tais como Perun, (Perunú), o deus do trovão e da tempestade, mais conhecido atualmente como Thor! Ele não gostava de ficar muito na Corte, preferindo fazer excursões de conquistas em outras regiões da Europa.

O neto de Santa Olga foi Vladimir I, dito “O Grande”. Ele era filho de Sviatoslav com uma escrava chamada Malusha. Ela vivia dentro de uma caverna, mas, foi levada até a Corte do Reino de Quieve para fazer profecias. Foi na corte que Malusha conheceu o rei Sviatoslav, com quem teve um romance, que resultou no nascimento de Vladimir.

Vladimir, o filho bastardo do rei de Kiev com a escrava Malusha, foi morar na Escandinávia, onde formou um exército. Depois, ele voltou para o sul, onde conseguiu conquistar o Reino de Quieve.

Num primeiro momento, assim como aconteceu com seu pai, Vladimir também passou a cultuar as antigas divindades escandinavas. Depois, resolveu seguir mais para o sul, para invadir as colônias gregas, tais como a colônia de Quersoneso, o mesmo lugar onde Santo André também esteve, fazendo a evangelização da população. Quersoneso ficava no sul da Península da Criméia e, hoje em dia, é conhecida pelo nome de Sebastopol. Em Quersoneso Vladimir sofreu a influência da cultura bizantina, e também do cristianismo ortodoxo, adotado em Constantinopla.

Vladimir tinha o desejo de se casar com Anna Porfirogênita, irmã do Imperador Basílio II, de Constantinopla. Basílio era apelidado de Bulgaroctono, que quer dizer “matador de búlgaros”.

Basílio II disse que concederia a mão da sua irmã desde que Vladimir adotasse o cristianismo como religião! Basílio também lhe pediu que introduzisse o Cristianismo Ortodoxo nas terras da região de Quieve. 

Vladimir sabia que Basílio queria fazer uma aliança com o já poderoso Reino de Quieve. A princípio não gostou muito da ideia de abandonar os seus deuses escandinavos, mas, depois entendeu que os povos varegues e eslavos precisavam ser catequizados. Assim, resolveu concordar com a ideia de ser batizado e acabar com aquela sua vida de guerreiro rebelde viking.

Vladimir I foi batizado no ano de 988 depois de Cristo, quando também se casou com a Princesa Anna. Na verdade, este casamento representou um acordo para a união de Constantinopla com a Dinastia Rurik e o Reino de Quieve. 

Isto permitiu ao Imperador Basílio II ter o auxílio das fortes forças do Exército Varegue, para garantir a segurança da sua cidade. Basílio passou a ter até uma guarda pessoal, formada por guerreiros vikings, chamada de “Guarda Varegue”.

Vladimir voltou para Quieve, onde deu início à sua obra de evangelização dos varegues, eslavos e demais habitantes das planícies da Rússia de Quieve. Ele foi o responsável pela entrada do Cristianismo Ortodoxo na Rússia.

Vladimir teve algumas esposas e, ao todo, 12 filhos! Mas, aos poucos, foi deixando sua antiga vida de viking e se adaptando à filosofia cristã. Mais tarde Vladimir, assim como aconteceu com sua avó Olga, foi canonizado pela Igreja Ortodoxa, e recebeu o nome de São Vladimir. No local do seu batismo, em Sebastopol, na Criméia, fica hoje a Igreja de São Vladimir.

A tomada de Quersoneso pelas forças do Reino de Quieve, permitiu que os eslavos e os descendentes dos antigos veregues tivessem passagem livre e definitiva para o Mar Negro e para as colônias do Império Bizantino, garantindo assim seu acesso aos produtos e riquezas do vantajoso comércio com o Oriente Médio.

Vladimir I permaneceu como rei da Rússia de Quieve até agosto de 1015, quando faleceu. No processo sucessório, um dos seus filhos, Jaroslau, (Yaroslav), acabou se destacando, e assumiu o trono em 1019, com o nome de Jaroslau I, conhecido como “O Sábio”.

Durante o governo de Jaroslau I, que durou até 1054, a Rússia de Quieve atingiu o auge do seu crescimento cultural e poder militar. Jaroslau criou o primeiro Código de Leis Eslavas-Orientais, chamado de Russkaia Pravda. O Código de Leis foi divulgado entre a população do reino e representou a primeira tentativa de colocar uma ordem jurídica na sociedade eslava da Rússia de Quieve.

Jaroslau (ou Yaroslav) casou-se em 1019 com a filha do Rei Olavo, da Suécia, chamada Ingegerda e apelidada em Quieve de “Irene”. 

Assim, o Reino de Quieve consolidou o seu domínio por todo o interior da atual Rússia Ocidental. Mais tarde, Ingegerda também foi santificada, e ficou conhecida pelo nome de Santa Ana.

Durante todo o Século XII os varegues, descendentes dos conquistadores vikings, foram sendo cristianizados e assimilados pelos diversos povos eslavos daquela grande região da Rússia. Apesar de ser um período de servidão da Idade Média, este foi um século em que o povo pode desfrutar de uma relativa paz, sem muitas lutas, principalmente no campo, onde a vida caminhava de maneira tranquila e bucólica.

De vez em quando, o Reino de Quieve sofria ataques dos povos do leste, mas nada que se comparasse com as terríveis invasões dos tártaros e mongóis, que aconteceram no começo do Século XIII, quando o Reino de Quieve já estava começando o seu declínio político-militar. No final do Século XII os Principados da Rússia de Quieve começaram a sofrer os primeiros ataques das tribos vindas do leste, do interior da Ásia, como os tártaros. 

Por sua vez, os tártaros já estavam sendo pressionados pelos hábeis guerreiros mongóis que, montados em seus pequenos cavalos, e armados com seus famosos arcos curvos, espalhavam o terror e faziam crueldades por onde passavam. Por outro lado, as armas pesadas, usadas pelos antigos varegues, tais como o machado de combate, ainda eram usadas pelas forças da Rússia de Quieve. A força física já não era tão necessária no campo de batalha e, as novas táticas militares, misturando rapidez e agilidade, começaram a ter mais destaque. As táticas de ataque e retirada das guerrilhas orientais passaram a ser amplamente utilizadas para derrotar exércitos "pesados" e sem mobilidade.

Assim, no começo do Século XIII, em 1223, houve uma grande batalha, nas margens do Rio Kalka, onde as forças dos principados da Rússia de Quieve foram derrotadas pelas hordas improvisadas dos guerreiros vindos do leste.

Esta derrota mostrou a fragilidade do poder militar ultrapassado dos varegues e eslavos. Os tártaros tinham mais mobilidade e podiam atingir os seus inimigos com flechas disparadas de longe! Isto serviu de estímulo para Batu Khan, neto de Gengis Khan, montar e treinar um grande exército, formado por cerca de 25.000 cavaleiros arqueiros, para invadir a Europa, no ano de 1236.

Em fevereiro de 1238, as hordas de guerreiros mongóis, sob o comando do general Subutai, (ou Subedei), sitiaram a cidade de Vladimir, vizinha da região de Quieve. Isto mostrou que a tomada do outrora poderoso Reino de Quieve era apenas uma questão de tempo!

Os mongóis tomaram e incendiaram muitas cidades da Rússia, matando muitas pessoas. Eles vinham com táticas simples mas eficientes de combate e, aos poucos, foram vencendo as batalhas e tomando as cidades da Rússia de Quieve.

As batalhas foram terríveis e duraram até o ano de 1242, com a vitória do exército de ocupação dos mongóis.

Como resultado, os principados da Rússia tiveram que pagar tributos anuais aos mongóis e prestar vassalagem para a “Horda Dourada”, criada por Batu Khan. Os mongóis preferiram organizar a sua capital em Moscou, sendo que Quieve foi cercada, invadida e saqueada! 

Muitas das tropas invasoras eram islamitas, e adotavam o culto a Alá e ao Profeta Maomé! O seu livro sagrado era o Alcorão. Mas, eles não obrigaram a população dominada a seguir o islamismo, permitindo que eles continuassem com os seus costumes e religião.

Os antigos principados continuaram a existir, mas, alguns deles tiveram a sua liderança política substituída por militares indicados pela Horda Dourada, a organização militar, criada por Batu Khan, que tinha a sua liderança em Moscou.

Os dois últimos principados a se render foram os de Novogardia e Pescova, que preferiram não lutar, diante da superioridade tática e bélica do inimigo. Os mongóis também invadiram a Península da Criméia, a Hungria e a Polônia. Seu domínio sobre a Europa durou até o ano de 1480. 

Os mongóis criaram um sistema de cobranças anual de impostos da população dominada. Os fiscais e representantes do governo percorriam as aldeias para fazer a cobrança e enviar ao governo centralizado na cidade de Moscou, onde estavam os representantes da Horda Dourada, apesar do comando e liderança central da Horda estar localizado na China. 

Hoje em dia, os tártaros e descendentes dos antigos mongóis ainda vivem em algumas regiões do Cazaquistão e do Uzbequistão,mas, também houve uma certa miscigenação das raças, fato que deu origem ao atual povo da Rússia.

Assim, terminou tristemente a grande influência que os antigos comerciantes vikings e varegues exerceram sobre a grande região da Rússia de Quieve.

Quanto ao Império Bizantino, este foi se enfraquecendo e finalmente caiu, frente aos Turcos Otomanos, no ano de 1453, pondo fim ao Período da Idade Média na Europa, e prenunciando o começo da Idade Moderna e do Período Humanista Renascentista!

   Guerreiro mongol armado com um arco pequeno e a espada de lâmina curva.

O Rei Salomão, a Arca da Aliança e a Rainha de Sabá

O Rei Salomão, a Arca da Aliança e a Rainha de Sabá:

O Rei Salomão foi visitado pela Rainha de Sabá em 950 a.C. aproximadamente. Segundo alguns historiadores, a mãe de Salomão, Betsabá, era descendente de judeus negros, e Salomão também tinha, nas suas veias, um pouco de sangue negro. Talvez tenha sido este um dos motivos que levou Salomão a ser tão influenciado por esta jovem negra, rica e virgem, como era a Rainha Makeda, do Reino de Sabá!

Mas Salomão, apesar de ser um monarca astuto, de boa aparência, galanteador, e com um harém que tinha muitas concubinas, viu naquela jovem muito mais do que uma amiga em quem podia confiar! Na verdade ele achou ela muito inteligente e também gostou muito dela! Gostou tanto que acabou seduzindo e desvirginando a jovem Makeda!

A Rainha Makeda ficou morando cerca de seis meses na corte de Salomão, em Jerusalém. Durante este período, os dois se amaram muito e Makeda acabou ficando grávida de Salomão! Mas, tanto Makeda quanto Salomão, possuiam os seus reinos para administrar e, assim, ela teve que voltar para o seu Reino de Sabá. Quem sabe, por causa dos seus deveres como monarca e também porque as obrigações políticas não permitiram mais a sua permanência em Jerusalém, na companhia do rei dos hebreus.

Esta aliança de Jerusalém com o Reino de Sabá foi muito vantajosa para Salomão, pois permitiu um intenso comércio de mercadorias entre as duas regiões, através de caravanas, que cruzavam o grande Deserto da Arábia, e também através de navios fretados, que cruzavam o Mar Vermelho. Esta aliança, entre Salomão e Makeda, deu bons frutos e resultou no nascimento de um filho, chamado Menelik.

O Príncipe Menelik, filho de Salomão e de Makeda, quando atingiu a sua maioridade, foi visitar o seu pai em Jerusalém, pois este já estava perto de morrer. Seu pai lhe confiou a guarda da Arca da Aliança, que continha a Tábua dos Dez Mandamentos, e ele a trouxe, para ficar na Etiópia, onde foi o criador e o primeiro imperador da Dinastia Salomônica, que começou aproximadamente em 930 a.C, e foi até 1974 d.C.

Até hoje Aksum é a cidade mais sagrada da Etiópia, onde fica a Igreja da Arca da Aliança, e onde os religiosos dizem estar guardada a Arca e também as duas Tábuas dos Dez Mandamentos!

A Arca da Aliança era um tipo de baú de madeira de acácia, quadrada, forrada de ouro por dentro e por fora, e com quatro argolas externas de ouro, para o seu transporte. Dentro da arca o patriarca Moisés guardava as duas Tábuas da Lei, uma parte do cajado do seu irmão Aarão, e um vaso com um misterioso alimento chamado “Maná”.

O maná é apenas a seiva que brota da árvore do tamarisco, (tamarix mannífera), do Deserto do Sinai, rica em tanino. Esta seiva é proveniente das pequenas gotas brancas e peroladas que o arbusto desprende durante a estação das chuvas, e que se ressecam durante a noite fria, e depois caem no chão. Esta seiva é recolhida, depois é moída e cozida, até se transformar num líquido adocicado, semelhante ao mel, que é usado para fazer bolos e bolachas. Os beduínos do deserto apreciam muito este alimento e o chamam de “pão do céu”, um verdadeiro maná!

Quanto ao cajado de Aarão, este era um símbolo da autoridade do irmão mais velho de Moisés, que era o sumo sacerdote dos judeus. Era Aarão quem se pronunciava em nome de Moisés, uma vez que este tinha problemas de fala e de dicção!

Os religiosos dizem que Aarão morreu com 123 anos, mas o seu cajado floresceu quando foi colocado dentro da Arca da Aliança! Será que o “tal cajado” também era feito da madeira da acácia, assim como a arca? Talvez o cajado de Aarão fosse feito da madeira do tamarisco, a primeira árvore que ele plantou quando chegou nas margens do Rio Jordão, depois de vagar 40 anos pelo Deserto do Sinai em busca de Canaã, a “terra prometida”.

Na tampa da Arca da Aliança, também chamada de Propiciatório, ficavam dois anjos (querubins) de ouro, tocando a ponta das suas asas e, no meio dos quais, a “Shekiná” se fazia presente. Shekiná é a Energia Cósmica de Deus, que habita no interior do Universo, sendo a sua alma, ou o Espírito de Deus! Esta Energia Cósmica de Deus pôde vir coabitar no meio dos homens, através da construção da arca, segundo um modelo de construção que foi “revelado” para Moisés, pelo próprio Deus, durante o seu retiro no Monte Sinai!

Segundo as escrituras, quando Moisés fez o seu retiro de quarenta dias, no Monte Sinai, ele se encontrou com Deus, que lhe apareceu no meio de uma sarça ardente! A sarça é um arbusto da família da acácia, árvore existente em muitos lugares do mundo. No nordeste do Brasil existe um tipo de bebida feita com a casca da raiz da Acácia Jurema, também chamada de Jurema Sagrada, e que possui propriedades alucinógenas. Ela é utilizada em muitos cultos das divindades indígenas, porque é capaz de produzir sonhos adivinhatórios! 

Será que Moisés, lá no alto do Monte Sinai, andou preparando também algum tipo de bebida alucinógena, da raiz da sarça sagrada, e que lhe fez entrar em contato com as “divindades sagradas”? Não sabemos, apenas podemos supor.

Salomão foi um dos encarregados de guardar e preservar a Arca da Aliança e, antes de morrer, passou este encargo para o seu filho Menelik. A Arca da Aliança já tinha sido levada para muitas batalhas que o povo hebreu disputou para a conquista do seu reino. A sua simples presença dava mais motivação para as tropas lutarem! Como Salomão também gostava muito do seu filho Menelik, quis dar para ele um objeto sagrado que o ajudasse a enfrentar, com muita fé, os inimigos do reino que ele queria formar na região da Abissínia, na África.

Alguns místicos comentam que a arca era, na verdade, um tipo de arma que o exército hebreu sabia utilizar quando era preciso. No meio dos dois querubins de ouro, aparecia a Energia Cósmica de Deus, um tipo de raio de luz cósmica que dava mais ânimo para as tropas hebraicas combaterem. Na verdade, a tampa da arca foi construída para ser “o trono de Deus”, e o lugar onde a Energia Cósmica podia se manifestar para os seres humanos!

Outros místicos afirmam que era sobre a tampa da arca que Moisés acendia as velas do candelabro de sete braços, chamado Memorá, ou “lâmpada sagrada”, que hoje é o símbolo do Estado de Israel. Os místicos especulam ainda que Moisés descobriu algum tipo de bateria, que ficava guardada no interior da arca, e que lhe permitia acender uma lâmpada em cima da tampa! Se Moisés acendia ou não algum tipo de lâmpada, ou raio, em cima da tampa da Arca da Aliança, eu não sei, mas, o que realmente nos interessa é que esta luz simbolizava a Energia Cósmica de Deus, que está presente por todo o Universo!

Os monarcas axumitas, da Etiópia, (do antigo Reino de Axum, ou Akxum), acreditavam serem descendentes de Salomão e de Makeda, a Rainha de Sabá! Depois da morte da rainha de Sabá, seu filho Menelik, quando estava com cerca de 20 anos, criou a Dinastia Salomônica, que governou o país por quase 3.000 anos e 225 gerações, só terminando em 1974! 

Assim, Menelik soube honrar os seus pais, e se proclamou imperador, com o nome de Menelik I. Com a morte do Imperador da Etiópia, Haile Selassie, em 1974, esta longa Dinastia Salomônica chegou ao seu final.

Akxum tornou-se mais rica a partir de 350 d.C, quando passou a controlar a navegação pelo chamado “Chifre da África”, uma estratégica parte da Abissínia, no Mar Vermelho, que se aproxima muito do país Yêmen, no sul da Península Arábica. Naquela época o nível do mar era mais baixo e a travessia para o Yêmen era bem mais fácil. Um dos maiores monarcas axumitas foi Ezana, que cunhou a primeira moeda da África e adotou a religião cristã. A Abissínia criou o seu próprio alfabeto, que foi chamado de ge’es, e que ainda é falado naquela região!

O Reino de Sabá realmente existiu, e ficava no sul da Península Arábica, onde hoje se encontra o Yêmen. A capital ficava na cidade de Marib, perto de onde foi recentemente encontrado o palácio da Rainha de Sabá, ou seja, o Templo de Bilkis, como ela era conhecida entre os islamitas. Outro palácio, construído por Menelik I, foi encontrado, em 2008, por uma equipe de arqueólogos alemães, da Universidade de Hamburgo, em Aksum-Dungur, na Etiópia.

Parece que a rainha de Sabá preferiu ficar no Yêmen, perto da cidade de Marib, onde tinha o seu palácio e era conhecida como Bilkis, controlando o comercio de incenso, mirra, perfumes e outras especiarias que valiam muito.  Na imagem ao lado vemos uma foto da cidade antiga de Marib, onde viveu a Rainha Makeda. Seu filho, o Príncipe Menelik, se transferiu para a Etiópia, do outro lado do Mar Vermelho, onde se transformou no primeiro imperador daquelas terras africanas, levando consigo a Arca da Aliança.

Quanto ao Rei Salomão, este reinou durante 40 anos e foi um rei sábio. Visitou algumas vezes a cidade de Marib, e a sua companheira favorita, a Rainha de Sabá. Teve muitas esposas e concubinas, algumas das quais ele ganhou de outros reis, como presente. Salomão morreu aproximadamente no ano de 931 antes de Cristo.

A cidade de Marib fica à cerca de 2.500 quilômetros de Jerusalém, e o Rei Salomão, quando viajava em caravana para Medina, na Arábia, para realizar os seus negócios comerciais, sempre dava um jeito de ir visitar a Rainha Bilkis e o seu filho Menelik, em Marib, no Reino de Sabá, onde hoje fica o Yêmen.

Na imagem ao lado podemos ver a localização da cidade de Marib, onde vivia a Rainha de Saba.

Alguns místicos afirmam que o Rei Salomão tinha um tapete voador, ou uma “máquina voadora”, com a qual percorria a distância de Medina até Marib em apenas um dia! Na verdade, Salomão foi uma das figuras mais carismáticas da história da humanidade e, dizem as lendas, que ele chegou a ter um harém com 700 esposas e 300 concubinas! Se uma mulher já é complicado, imaginem ter que dar conta e cuidar de 1.000 mulheres!

O Rei Salomão construiu um famoso templo, a pedido do seu pai, o Rei Davi, no qual ficava guardada a Arca da Aliança. Era o Templo de Jerusalém, (também chamado Templo de Salomão). Ele foi auxiliado nesta construção pelo Rei Hirão I, rei da cidade fenícia de Tiro, que lhe arranjou a madeira e alguns trabalhadores fenícios especializados e conhecedores dos segredos das artes da construção. Estes segredos construtivos foram passados para os trabalhadores hebreus que mais se destacaram, e também para outros trabalhadores mais esforçados, que vieram de outras regiões do Oriente. Como chefe dos trabalhadores fenícios o Rei Hirão designou Hiram Abiff, um mestre arquiteto, filho de uma viúva de Tiro.

O mestre Hiram separou os trabalhadores do Templo de Salomão, segundo os seus graus de capacidades e conhecimentos, dividindo-os em aprendizes, companheiros e mestres. Segundo alguns historiadores, a construção do templo demorou cerca de sete anos, e empregou cerca de 80.000 trabalhadores!

Quando os Cavaleiros Medievais Cruzados tomaram a cidade de Jerusalém, no ano de 1.099, eles receberam a permissão para escavar os escombros do que restou das ruínas e alicerces do Templo de Salomão. Lá eles encontraram documentos antigos, que foram traduzidos, e continham os segredos de como se manifestava a Energia Cósmica de Deus, e de como foi organizada a construção do Templo de Salomão, que abrigava tal energia divina.

De posse dos documentos e outros segredos encontrados na região do Templo de Salomão, estes cavaleiros resolveram criar a Ordem dos Pobres Cavaleiros do Templo de Salomão, ou simplesmente Cavaleiros Templários que, segundo alguns historiados, foi uma das origens da atual Ordem da Maçonaria, que também guarda alguns segredos daquela época... Os Cavaleiros Templários passaram a ajudar os peregrinos que vinham para Jerusalém e, com o tempo, tornam-se muito poderosos e influentes. Quando voltaram para a Europa formaram uma rica organização que emprestava dinheiro até para os reis.

Mais tarde, o Mestre Arquiteto Hiram Abiff, chefe dos trabalhadores fenícios, foi assassinado por três trabalhadores do Templo de Jerusalém, que provavelmente queriam que ele lhes revelasse os segredos lá existentes ou, quem sabe, lhes desse uma cópia da chave da porta do Templo de Salomão, para que eles pudessem roubar os segredos e também o ouro lá existente!

Os abissínios, que viviam onde hoje fica a Etiópia, tinham uma civilização muito importante! Muitos historiadores acreditam que nas montanhas da Etiópia ficava o lendário “País de Ofir”, e as famosas Minas do Rei Salomão! A verdade é que nas montanhas da Etiópia existem, até hoje, muitos minérios e pedras preciosas, as quais Makeda, a Rainha do Reino de Saba, e mãe do Imperador Melelik I, muito admirava!

Vamos entender agora o que de fato se passou naquela época: a Etiópia se chamava antigamente Abissínia e, conforme já sabemos, a Rainha de Sabá teve um filho com o Rei Salomão, chamado Menelik, que fundou o Reino de Akxum, na Abissínia. Este reino deu origem, mais tarde, no século II d.C, à poderosa cidade de Aksum. Aksum foi a capital do Reino de Akxum, um dos Estados mais poderosos desta rica região africana, entre os séculos I e XIII. Portanto, durante 12 séculos! Outras duas cidades muito importantes e prósperas deste reino foram Adunis e Matara.

O Reino de Akxum, fundado por Menelik, filho do Rei Salomão, ficava numa região muito estratégica, entre o Império Romano do Oriente e a Pérsia, e exerceu o seu domínio sobre quase todo o Chifre da África, controlando a navegação pelo Mar Vermelho, durante muitos séculos. 

E assim termina a história do amor do Rei Salomão por Makeda, uma rainha do sul da Península Arábica. Gostaram?